Олексій Бик За неписаною традицією української політики, кожен новопризначений прем’єр-міністр повинен зробити три речі: звинуватити попередників у бездарності, відвісити реверанс Росії та запевнити Європу у незмінності демократичного курсу.
Після цього його історична місія вважається виконаною і прем’єр може бути благополучно відправлений у відставку.
Юлія Тимошенко в своє друге пришестя намагається ні на йоту не відступити від цієї традиції – так само, як і у 2005 році. Щоправда, певна різниця таки існує: якщо першого разу спробам Юлії Володимирівни ще вірилося, то сьогодні усім, окрім затятих «сердечників», зрозуміло, що дії прем’єра потрібно розглядати виключно як початок президентської кампанії. Крім того, у неї сьогодні існує хоч якась впевненість, що її не звільнять одразу після виконання усіх пунктів обов’язкової програми.
Отож, успішно реалізувавши два перші неписані правила, Тимошенко із обов’язковим у такому випадку шумом і помпою рушила на Брюссель. Зрозуміло, що як досвідчений політик Юлія Володимирівна поїхала не просто так, а у важливих державних справах, серед яких – зустріч із президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Але найголовнішим пунктом програми її візиту був, безперечно, тріумфальний і довгоочікуваний вступ України до Світової організації торгівлі. Щоправда, підготовка вступу до СОТ – справа рук не тільки Тимошенко, але і її попередників, а також багатьох інших посадових осіб. До того ж, про те, що 5 лютого Генеральна рада СОТ розглядатиме «українське питання», було відомо заздалегідь. І європейський вояж Тимошенко якраз напередодні розгляду цього важливого питання – не що інше, як спроба назавжди пов’язати у свідомості пересічного громадянина слово «СОТ» із словом «Тимошенко». Бо, за інформацією українського фольклору, «зробив не той, хто почав, і не той, хто робив, а той, хто доробив». А про те, щоб той самий пересічний громадянин дізнався про визначну роль Юлії Володимирівни у інтеграції України до міжнародних економічних структур, потурбувалася сама пані прем’єр – її брюссельські розмірковування про важливість СОТ були засвідчені телекамерами та розтиражовані друкованими та інтернет-ЗМІ. «Реальність – ніщо, картинка – все», - часто кажуть телевізійники і таки не помиляються, бо ж телевізор у нас давно перетворився на правду в останній інстанції. Тому Тимошенко просто не могла не говорити з високої трибуни про такі приємні речі, як майже гарантований вступ України до СОТ. Найголовніше, що поряд не було жодного конкурента по майбутній президентській кампанії.
Справедливості заради варто сказати, що така нехитра, майже невинна маніпуляція, яка вдалася Юлії Володимирівні, вигадана задовго до неї. Наприклад, Віктор Янукович у свій час теж полюбляв годувати свої рейтинги плодами чужих трудів. Тоді Віктор Федорович поїхав до Страсбургу підписувати угоду про безвізовий режим з ЄС, хоча його ніхто не уповноважував, підготовкою угоди займалися «помаранчеві» міністри, та й взагалі у ті далекі і славні часи Партія регіонів і своїх виборчих програмах орієнтувалася зовсім не на Європу. Але поганого піару не буває, якщо він не передсмертний. Найсмішніше, що тим своїм візитом Янукович виконав останній пункт традиційного «прем’єрського мінімуму» і, як відомо, за кілька місяців втратив своє крісло, чим зайвий раз довів вказане вище правило. Отож Юлія Володимирівна ступила на протоптану стежку. Але як Україна – не Росія (якщо вірити одному колись відомому політикові), так і Тимошенко – не Янукович. Без перебільшення можна стверджувати, що Юлія Володимирівна, на відміну від свого попередника, мислить швидше, глобальніше... та й взагалі – мислить. Тому навряд чи її брюссельський вояж мав лише таку обмежену мету.
Загалом, неозброєним оком можна помітити, що у Брюсселі Тимошенко присвятила досить багато часу болючому енергетичному питанню. Цьому є просте і логічне пояснення: потенційний кандидат у президенти намагається причарувати Європу, продемонструвавши їй свою здатність мислити в унісон з інтересами ЄС та вирішувати важливі проблемні питання до спільної вигоди. Для європейців питання постачання енергоносіїв є болючою темою, яка майже завжди міцно прив’язана до України як держави, що забезпечує транзит. І Тимошенко, яка традиційно бере близько до серця газові питання (за що й отримала прізвисько «газова принцеса»), дійшла до повного порозуміння з ЄС. Вона запропонувала просту і дуже привабливу для обох сторін ідею – транзит туркменського газу через Кавказ і Україну в обхід Росії, так званий «Білий потік». Якщо врахувати, що серед європейців страх перед російською гегемонією часто межує з параноєю, такий хід українського прем’єра є чимось на кшталт тої цукерки, яку Янукович намагався вручити Путіну – з тою лише різницею, що ЄС, на відміну від російського президента, відмовитися від запропонованої цукерки просто не в силі.
Зайвим доказом того, що Тимошенко всерйоз готується до боротьби за посаду президента, як це не парадоксально, є її заява про готовність підтримати як кандидата у президенти Віктора Ющенко. «...Я можу підтримати Віктора Андрійовича Ющенка, але це має бути вулиця з двостороннім рухом», - заявила Тимошенко. Ця нечітка і неясна умова, прихована за невинним порівнянням, означає одне: у майбутньому нас чекає публічна заява лідера БЮТ про те, що двостороннього руху не було. Єдиною реальною причиною, яка зможе змусити Тимошенко відмовитися від президентських амбіцій, є лише варіант з перерозподілом владних повноважень на користь прем’єр-міністра, але навряд чи це влаштує президента. Допомогти Тимошенко викривати зловмисників, які ставлять палиці
в колеса її реформаторському возу, за ідеєю самої лідерки БЮТ, має та ж сама
Європа. У крайньому разі, Тимошенко публічно закликала Європарламент уважно стежити за Україною. Схоже, для Тимошенко стане традицією мовчати в Україні, не відповідаючи на всілякі закиди, проте гучно мовити за кордоном, аби було побільше поважних європейських свідків її обіцянок та образ.
Ще варто згадати промовистий факт: на обговорення перспектив України щодо приєднання до Плану дій щодо членства у НАТО Тимошенко не пішла, а послала замість себе віце-прем’єра з питань євроінтеграції Григорія Немирю. Очевидно, щоб не давати політиками та журналістам зайвої нагоди подискутувати перед камерами на цю тему, не популярну для виборців Тимошенко. А коли мова все ж зайшла про НАТО, Юлія Володимирівна відповіла ухильно: «Для нас це складне питання. Нам потрібно проходити цей шлях еволюційно, а не революційно», - заявила прем’єр-міністр. Проте сьогодні ввечері Юлія Володимирівна нібито все ж таки матиме зустріч з генсеком.
А між тим, на Банковій теж не сплять. На противагу європейським устремлінням Тимошенко, з недавнього часу прописана у президентській команді секретар РНБО Раїса Богатирьова їдо до Москви – готувати «драг нахт остен» для Віктора Ющенка, запланований на 15 лютого. Тобто все так, як і завжди: в Україні знову наближаються вибори...
Кость Бондаренко, політолог:
Чи можна говорити, що візит Юлії Тимошенко до Брюсселю є частиною її передвиборчої президентської кампанії?
Вона поставила умови щодо своєї участі у виборах і відповідно вона дала зрозуміти, що якщо Віктор Ющенко не буде націлений на конструктивну співпрацю, руки у неї будуть розв’язані. Вчорашні її заяви «я не піду на вибори, якщо Ющенко буде рухатися назустріч» означають, що вона фактично буде йти на вибори, оскільки Ющенко не демонструє того руху на зустріч. Тимошенко дала зрозуміти Заходу: якщо вона буде йти на вибори, це буде вимушений крок.
Заяви Тимошенко про будівництво «Білого потоку» - чого тут більше, реальності чи популізму?
Це намагання привернути увагу до того, що існує такий проект, і, можливо, зацікавити цим інвесторів.
Як на вашу думку, як у Європі розцінили візит Тимошенко?
До Тимошенко ставлення у європейських лідерів завжди було досить позитивним. Вона є поміркованою популісткою, так само, як, наприклад, Саркозі. І, відповідно, в даний час її розглядають як зрозумілого Європі керівника.
Наскільки висока ймовірність того, що Європа зробить на наступних президентських виборах ставку на Тимошенко, а не на Ющенко?
Європа не буде робити ставку на будь-кого. Вона буде спокійно спостерігати, але цей нейтралітет найбільш вигідний Юлії Тимошенко.
Михайло Погребинський, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології
Чи можна говорити, що візит Юлії Тимошенко до Брюсселю є частиною її передвиборчої президентської кампанії?
Будь-який її візит чи виступ на телебаченні – це елемент утвердження її позиції у громадській думці. Вона працює дуже уважно, для того, щоб люди її зрозуміли та підтримали. Це звичайна справа – після створення нового уряду прем’єр-міністр робить візити до основних партнерів. Це природно, тим більш, що був «лист трьох» - президент дав їй доручення. Але я хочу підкреслити: навіть формально виконуючи всі ці доручення, вона все одно продемонструвала свою власну позицію, в тому числі і щодо НАТО, і вона дійсно відрізняється від позиції Президента.
Заяви Тимошенко про будівництво «Білого потоку» - чого тут більше, реальності чи популізму?
Це стара ідея. Всі українські уряди говорили про це. Будь-яка країна зацікавлена в тому, щоб мати диверсифіковане енергопостачання. Що за цим стоїть – зараз важко сказати. Але хочу сказати, що з усього, за що брався Віктор Андрійович – крім піару, нічого не виходило. А коли говорить Тимошенко – може щось і вийти, у неї шлях від слів до початку справи іноді занадто короткий. Це має як позитивний, так і негативний бік.
?!
)
!